121

 

РИМО-КАТОЛИЦЬКА ПАРАФІЯ

СВ. АНТОНІЯ З ПАДУЇ та СВ. ЮРІЯ МУЧЕНИКА

в м. ЗБАРАЖІ

ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ

The Roman Catholic Church in Ukraine

Головна

Home

 

ДУШПАСТИРІ ПАРАФІЇ

Ім'я та Призвіще
Обов'язки
Роки служіння

бр. Берард ЗадойкоOFM

- настоятель дому та парафії

2004-2013
бр. Олександр Лукащук, OFM
- вікарій дому та парафії
2012-2013
бр. Марцелін Кушнір, OFM
- сакристіан, господар дому
2010-2012
бр. Павло Шевчук, OFM
- диякон
2009-2010
бр. Мирон Шалавінський, OFM
- диякон
2009-2010
бр. Йосафат Кунцевич, OFM
- диякон
2008-2009
бр. Вікторин Мушинський, OFM
- вікарій
2006-2008
бр. Полікарп Стрелківський, OFM
- вікарій
2004-2006
бр. Флоріан Кравенський, OFM
- диякон
2002-2003
бр. Льонгін Кольочек, OFM
- настоятель
2002-2004
бр. Володимир Свідерський, OFM
- вікарій
------
бр. Полікарп Стрелківський, OFM
- вікарій
2000-2002
бр. Віргіліуш Пустковський, OFM
- вікарій
1994-
бр. Максиміліан Жидовський, OFM
- настоятель
1994-2002
+ бр. Пасхаліс Нємченко, OFM
- настоятель
1993-1994
бр. Бернардин Свідерський, OFM
- вікарій
1992-1993
бр. Аврелій Новак, OFM
- вікарій
1991-1992
бр. Отто Пієжхала, OFM
- настоятель
1990-1993

 

ІСТОРІЯ ПАРАФІЇ

         На обох берегах тихоплинної річки Гнізни, біля притоки Серету, на мальовничій Подільській височині, поблизу Тернополя (а точніше - в 24 км на північний схід від обласного центру), розкинулось старовинне місто Збараж - районний центр Тернопільської області. В народі побутують легенди, ніби тут збирались хоробрі дружини для захисту рідного краю. Відтак це місто стало називатися Збаражем (Збиражем, Сбиражем, Збарашем). Місто було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства.

         Першу літописну згадку про нього знайдено в Галицько-Волинському літописі під 1211 роком. В цьому часі Збараж був об'єктом міжусобної боротьби між київським князем Всеволодом Святославовичем та пересопницьким князем Мстиславом. Зокрема, в 1213 році він був захоплений і спустошений польським королем Лешком Білим, союзником Мстислава. Місцевість, на якій був закладений Збараж, повністю відповідала тогочасним умовам для поселення людини і захищала від нападу ворога. Основну складову частину оборонної системи давньоруського Збаража становили вали і рови. Кам'яних укріплень місто в ХІІІ ст. ще не мало. Як свідчать археологічні знахідки, перші сліди проживання людини тут сягають доби пізнього палеоліту (38-11 тисяч років до н.е.).

         На початку нашої ери територію міста та його околиць заселяли племена Черняхівської культури, основним заняттям яких було землеробство. В подальші часи Збаражчина була заселена слов'янським племенем дулібів, які в IX - першій половині XII ст. входили до складу Київської Русі.

         Літописний Збараж проіснував до 40-х років XIII ст. В 1241 році він був зруйнований під час татаро-монгольської навали. В наступні півтора століття про Збараж немає жодних згадок. В 1393 року він згадується в зв'язку зі спорудженням феодального замку. З історичних джерел відомо, що збудував його князь Дмитро Корибут, котрий володів навколишніми землями наприкінці XIV ст. Цей замок стояв на місці давньоруської фортеці, зруйнованої татаро-монголами.

         В першій половині XV ст. збаражани приймали активну участь в литовсько-польських воєнних сутичках. Внаслідок цього мінялися власники міста. В 1434 році Збаражем заволодів князь Федько Несвіцький. В 1463 році дідичем міста Збаража і сіл, що до нього належали став Василь Васильович (Несвіцький). Він першим почав величати себе князем Збаразьким. Коли під стіни міста 1474 року підійшла татарська орда, захисники Збаража згоріли разом з фортецею - але не підкорилися. За це татари знищили замок, розібрали по камінчику навіть мури.

        Через деякий час князі Збаразькі вже належали до числа найбільших землевласників на Волині. Вони були зацікавлені у швидкому розвитку міста. Збараж поступово зростав, у 1570 році в місті налічувалося 250-260 будинків та близько півтори тисячі жителів. У місті було 19 млинів, 8 корчм, близько 50 ремісничих майстерень. Важливу роль в обороні Старого Збаража відігравав Василіанський монастир, заснований у 1480 році. Після знищення міста в 1589 році князі вирішили не відбудовувати його, а перебралися до нового, яке виростало неподалік.

        Перша документальна згадка про Новий Збараж як місто датується до 1583 року. В 1598 року татарська орда ще раз зруйнувала місто. Будівництво нового замку розпочали брати князі Христофор та Юрій Збаразькі. Це були високоосвічені люди, які навчалися в Італії у великого Галілео Галілея. Одні дослідники називають автором проекту спорудженого в 1626-1631 роках в Збаражі замку італійського інженера Андре дель Аква, інші - Вінченцо Скамоцці та голландського воєнного архітектора Генріха Ван Пеена.

       Замок розташований на горі, колись оточеній болотами. Він є зразком поєднання палацу та бастіонних укріплень, що віддзеркалює тенденції європейського фортифікаційного мистецтва тих часів. Князь Христофор Збаразький помер у 1627 році, коли замок ще не було добудовано. Спорудження замку було завершено при Юрії Збаразькому. Після смерті останнього, замок перейшов у володіння князів Вишньовєцкіх, які продовжили роботи з укріплення оборонних споруд та впорядкування палацу.     

Casa_old
Монастир та костел у Збаражі 1910 рік
Таким він був до радянської влади
Такий його залишила радянська влада

       Величний костел - головна архітектурна домінанта міста, яка проглядається практично з усіх його точок. Брати Менші Францисканці з'явилися в Збаражі в 1625 році на запрошення князя Єжи Збаразького, каштеляна краківського. Він збудував для них дерев'яний монастир у Старому Збаражі та з 1627 року розпочав будівництво мурованих костелу та монастиря.

        З 1636 року Збараж належить до магнатів Вишньовєцкіх так як колишній власник міста, пан Збаразький не мав ні дітей, ні спадкоємців. Справу будови продовжив князь Януш Корибут Вишньовєцкі з дружиною Євгенією.

      В 1637 року княгиня Вишньовєцка підписала акт засновання монастиря і повністю оздобила його за власні кошти. Більшості назва Збараж зараз асоціюється з "Вогнем і мечем" Сенкевича та Гоффмана - адже саме тут відбувалися події козацької визвольної війни середини XVII ст.

      Рік 1649 став справжнім великим випробуванням для міста і його замку. Польські війська з сильним гарнізоном, відступаючи перед козацькими загонами Богдана Хмельницького, прийняли рішення зупинитися у Збаражі і тут організувати оборону. 30 червня до міста підходить полк Данила Нечая, а в перших числах липня - основні сили козаків на чолі з гетьманом і численна кримська орда, з якою Богдан Хмельницький заключив союзний договір.

     Місто Збараж, замок, всі польські сили опинилися в тісному кільці. Почалася семитижнева облога. В стані захисників почалися хвороби, голод, паніка. Становище обложених врятував своїми рішучими діями один із найздібніших командувачів військами тодішньої Речі Посполитої Ярема Вишньовєцкі. В зв'язку з тим, що на допомогу осадженим вийшла добірна армія, керована самим польським королем Яном ІІ Казимиром, гетьман Б. Хмельницький, не знімаючи облоги Збаража, заатакував польське військо під Зборовим (це недалеко від Збаража) і мало не взяв короля у полон. На заваді став союзник Хмельницького кримський хан Іслам-Гірей ІІІ, що пригрозив, що перейде на бік Яна Казимира, якщо бойові дії не будуть припинені. Змусив він гетьмана підписати Зборівську угоду, який на той час був не вигідним для козаків, за яким реєстр козацького війська було скорочено з 60 до 40 тисяч, а в складі гетьманської держави залишились Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, поділені на полки. Волинь, Поділля та Полісся відійшли до Польщі. Проте саме вона узаконювала утворення невеликої частинки незалежної України. Після цього було знято облогу Збаража та самого замку, під мурами якого полягли тисячі славних синів України та Польщі.

       Під час облоги міста загинуло також 6 братів священиків і 1 брат лаїк. За часів козацьких воєн монастир вцілів, хоча й сильно постраждав.

        В 1675 році, ще одна сталася трагедія. Татарські завойовники захопили замок, спалили костел та монастир і вбили 3 францисканців. Замок відбудував Дмитро Вишньовєцкі, а величний костел, якому надали титул св. Антонія, який зберігся дотепер, було зведено лише в 1723 року з допомогою Юзефа Потоцького та його сина Станіслава, воєводи Київського.

      Костел було освячено 2 серпня 1755 року єпископом Луцьким Антонієм Еразмом Волловичем. Монастир було збудовано майже одночасно з замком, але зберігся комплекс в дещо іншому вигляді. Комплекс монастиря у 1755 року було реконструйовано в ренесансно-барочному стилі і складався з костелу, келій і башти з брамою. В інтер'єрах було застосовано так званий "ілюзорний живопис".

        На даний час, в костелі частково збереглися вівтарі зі скульптурним оздобленням XVIII ст. (авторства А. Осінського), фрагменти стінопису кінця XVIII ст. та ХІХ ст. Від живопису збереглися лише фрагменти, як і від чудового різьб'яного декору монастиря. Дзвіниця (1746-1755 рр., архіт. Йоган Ганц) є складовою комплексу монастиря. Розміщена на північ від костелу, прилягає до оборонних мурів. Мурована з каменю та цегли, прямокутна в плані, двоярусна, фасади тиньковані, членовані лопатками і розділені карнизами. Вікна арочної та прямокутної форм. Фронтон увінчує скульптурна постать святого. Двосхилий дах має дерев'яні конструкції, покрівля виконана з оцинкованої бляхи. У пивницях півциркульні склепіння. На відміну від костелу, дзвіниця не була ушкоджена під час пожежі 1788 року, а тому зберегла свої первісні барокові форми.

         Збаразький монастир до 1785 року був одним з найважливіших в Руській Провінції. Тут відбувалися навчання з філософії та проводилися Провінціальні Капітули.

        Від 1768 року при монастирі існував шпиталь - притулок для вбогих та хворих, а від 1777 року при ньому були парафіяльна школа та латинська гімназія. Брати часто отримували подяки від Львівських архієпископів та державної влади за душпастирство та культурно-освітню працю. У 1823 року гімназія отримала державні права.

       Збаразький монастир був дуже зруйнований під час Польсько-Української війни в 1918-1919 роках.

      В 1946 році францисканці, за розпорядженням комуністичної влади, були змушені примусово покинути монастир та костел і втікати геть зі Збаража. За часів комуністичного поневолення, монастир та костел, були використовувані не за призначенням і дознали великих зруйновань і профанації.

      Брати повернулися до Збаража лише у 1990 році. Костел та монастир потребував і потребує грунтовного ремонту. Від половини 1994 року ремонтно-будівельні праці проводив бр. Максиміліан Жидовські з польської Провінції Непорочного Зачаття ПДМ, працюючий вже в новоповсталій Кустоді св. Архангела Михаїла. Усі Богослужіння відбувались у тимчасовій бочній каплиці, до якої приходило близько 70 вірних.

         На початку серпня 1997 року за невідомих обставин згорів дах монастиря, і з цієї причини брати змушені були перейти жити в приватний дім неподалік від костелу.

       В 2000 році кардинал Мар'ян Яворський доконав урочисто акту консекрації костелу. З того часу, в літньому періоді, богослужіння відбуваються в храмі при головному вівтарі.

        На даний час, костел як пам'ятка культури, знаходиться під охорону Н.І.А.Зу, а монастир знову братам забрала державна влада і він знову використовується не за своїм призначенням.

      В самому місті Збаражі залишилося небагато католиків римського обряду (близько 150 осіб), а відбудова сакрально-архітектурного об'єкту потребує чималих коштів.

      Душпастирською опікою брати францисканці оточують також і іншу парафію недалеко від Збаража, Чорний Ліс.

       Храмове свято: 13 червня - Св. Антонія з Падуї.

На початок сторінки

Сторінку Парафії редагує бр. Олександр Лукащук, ofm

Зауваження та пропозиції прошу надсилати на electronic mail: alexanderofm@gmail.com

 

 

Орден Братів Менших в Україні